Політично безвідповідальні

 
 

Політично безвідповідальні




Січ 11, 18:46
Не встигнувши оправитись від газової кризи Україна потрапила в чергову кризу – інституційну. Очевидно, що шлейф економічних та політичних криз, який переслідує уряди Президента Ющенка, має джерело свого походження. Для Президента настав час задуматись над тим, де воно.

Відставка, чи не відставка, уряду Єханурова в черговий раз засвідчила, що політична стабільність Україні тільки сниться. Пріоритети особистих інтересів окремих політичних сил над національними сприяють формуванню в державі політичного хаосу та безвідповідальності, а також руйнації перших зародків міжнародного іміджу України як надійного партнера. Інституційна криза, яка наступила після відставки Єханурова, поставила проблему доцільності проведеної політреформи, і разом з цим, питання, якою ж все-таки має бути політична система в Україні.

Дошка зневаги

В цілому, відставку уряду було спрогнозувати не важко. Вже зранку на засіданні Верховної Ради можна було почути обурення Єремеєва з приводу розданих урядовцями документів. Про відставку керівників ПЕК говорив і Олександр Мороз. Щось там про неповагу до парламенту згадував спікер Литвин. На голоси Регіонів та комуністів в питанні відставки можна розраховувати завжди, а амбіції Тимошенко всім очевидні. Зрештою, саме дійство заслуховування прем’єра та коментарі політиків створювали враження штучності, так ніби про все вже було домовлено. Єдиним аргументом проти відставки уряду могла б бути тільки відповідальність парламенту за майбутню кризу. Однак, депутати живуть сьогоднішнім днем і своїми інтересами, тому прийняте рішення про відставку уряду має свої наслідки для кожної політичної сили.

Безумовно, що більшість вини за кризу лежить на голові Верховної Ради Литвині. Власне, на ньому лежить повна відповідальність саме за інституційну кризу, а не за відставку уряду. Оскільки розв’язати суперечку між виконавчою та законодавчою владою, надавши легітимності певному рішенню, міг тільки Конституційний Суд, який перебуває у несформованому стані завдяки Верховній Раді. Приведення до присяги суддів Конституційного Суду є прямим обов’язком парламенту, за виконання якого несе відповідальність Володимир Литвин. Втім, якщо саботаж формування Конституційного Суду ще можна зрозуміти побоюваннями за політреформу, то участь у відставці Єханурова – явно не на руку спікеру. Однією з причин, через яку Литвин міг підтримати відставку уряду, може бути перше місце Єханурова в списку блоку „Наша Україна”. Таким чином відставка на час виборів є достатньо логічною, але не ціною дискредитації Верховної Ради як органу, який діє в інтересах народу. Схоже, що Володимир Литвин переоцінив дивіденди від політреформи і тим самим поставив під сумнів її доцільність. В подальшому розвитку кризи голова Верховної Ради може персоніфіковано увібрати весь негатив за відставку уряду, оскільки саме йому належить захищати прийняте безвідповідальне рішення.

Остаточною поразкою можна підсумувати участь БЮТ в голосуванні за відставку уряду. Мабуть, Юлія Тимошенко служить тим прикладом, коли амбіції затьмарюють розум. У виборчій кампанії БЮТ вже протягом тривалого часу спостерігаються зародки кризи позиціонування. То Тимошенко підтримує Ющенка, то її фракція не голосує за бюджет. Непослідовність та відверта брехня лідера БЮТ вже створили тенденцію до падіння її рейтингу, а тепер після спільного голосування з есдеками та регіонами – рейтинг, очевидно, скотиться вниз надшвидкими темпами. Відповідно, спроба будь-яким раціональним шляхом пояснити кроки БЮТ приречені на невдачу. З одного боку, якщо Тимошенко розраховувала на формування нового уряду, то який сенс їй очолювати уряд на три місяці? З іншого, вина за інституційну кризу тепер лягає і на її блок. Публічні заяви про захист національних інтересів не витримують критики поруч із позбавленням народу головного виконавчого органу. Нажаль, Юлія Тимошенко в голосуванні за відставку уряду проявила недалекоглядність, яка може поставити хрест на її прем’єрських перспективах. Загалом, поведінка БЮТ є жорсткою опозицією, яка мало відрізняється від позиції Вітренко.

Що ж до решти учасників голосування за відставку, то їхні позиції в цьому питанні очевидні. Пріоритетними завданнями Регіонів, СДПУ(о), КПУ є створення криз та звалювання все на владу. З огляду на те, що дані партії є в опозиції, така діяльність не викликає зауважень. Однак, в розвинутих політичних системах опозиція також несе відповідальність за ситуацію в державі. Принцип „чим гірше народу, тим більше в нас голосів” найкраще характеризує стратегію так званих „опозиціонерів”.

В сім’ї не без виродків

Якщо вже шукати винних у відставці уряду Єханурова та початку інституційної кризи, то пошукати їх треба і серед прихильників Президента та прем’єра. Оскільки відставку можна було спрогнозувати навіть не будучи депутатом, важко повірити в те, що вона виявилась несподіванкою для фракції „Наша Україна” та її союзників. Чому депутати від блоку „Наша Україна”, які не втомлюються кричати про порушення в прийнятті рішення, не запобігли такому розвитку подій? Для прикладу, 20 комуністів вистачало для блокування роботи Верховної Ради в період прийняття законів по СОТ. Здається, рік при владі – не так багато, щоб остаточно забути навики професійних опозиціонерів. Звичайно, аргументи Катеринчука та Ляпіної щодо порушень в прийнятті рішення про відставку уряду вагомі, але чому вони не пролунали до голосування? Саме тоді, коли ці порушення здійснювались. Можна наводити чимало аргументів постфактум, але як відомо рішення парламенту може скасувати хіба що парламент або Конституційний Суд.

Причини такої не зграбної поведінки депутатів блоку „Наша Україна” криються в самому блоці. Схоже, що керівники блоку Ющенка не розрізняють поняття демократія та анархія. Наявність в партії демократії, звичайно, позитивна риса, оскільки її діяльність стає публічною. Однак, демократія передбачає врахування індивідуальної думки, а не діяльність кожного відповідно до своїх міркувань. За демократією закріплений певний рівень відповідальності, що формує порядок, і таким чином, відрізняє її від анархії та хаосу, відсутності порядку. Однак, голосування фракції „Наша Україна” вказує на повну анархію в партії. Коли депутат з партії, лідер якої очолює уряд, голосує за його відставку, і при цьому щодо нього не вживають жодних санкцій, то така партія мало чим відрізняється від тих, що ініціювали відставку.

Проблема співпраці уряду з Верховною Радою – одна із хронічних проблем президентства Ющенка. Як за Тимошенко, так і за Єханурова лояльні до Президента фракції мало чим сприяли уряду в парламенті. Це можна було спостерігати під час цукрової кризи, під час прийняття бюджету тощо. Оскільки парламент в особі Литвина та опозиції саботує і таким чином дискредитує діяльність уряду, можливо варто використати пропрезидентські фракції для саботажу роботи парламенту? Принаймні, за тих обставин, що іншої користі від них немає. Зрештою, зважаючи на вступ в силу політреформи, Ющенку необхідно приділити особливу увагу діяльності його фракцій в парламенті. Втім, скоріше Ющенку необхідно приділити увагу формуванню конкретної політичної системи, у відсутності якої криється більшість політичних криз.

Що ж до розвитку інституційної кризи, то, очевидно, Кабмін та Верховна Рада укладуть мирову. Ситуацію, звичайно, міг би розв’язати Конституційний Суд, але оскільки його формування може зайняти тривалий час, уряд шукатиме компроміс напряму. Найбільш ймовірним варіантом виходу з кризи є відставка керівників ПЕК і не врахування рішення Верховної Ради, з подальшою його відміною Конституційним Судом. Тривала інституційна криза, яка може перерости у війну між виконавчою та законодавчою владами, не вигідна нікому. Зрештою, чергова криза ставить перед Президентом необхідність здійснити рішучі кроки, інакше буде мати місце падіння рейтингу довіри до України на міжнародному рівні.

Більш проблемними є питання, пов’язані з майбутньою політичною системою та безвідповідальністю, яку проявив парламент. Політреформа вже вступила в силу, і відставка уряду є її прямим результатом. Суть політичної безвідповідальності парламенту полягає не в тому, що політичні сили переслідують приватні інтереси в процесі прийняття рішень, скільки в тому, що рішення приймаються не конструктивно. Відправивши уряд у відставку парламент не запропонував жодної альтернативи. Критикуючи Єханурова за укладену угоду, ніхто з депутатів не сказав, якою має бути „переможна” угода. Рішення парламенту схоже на „зробили, бо могли”. Таким чином, голосуванням за відставку уряду парламент дискредитував себе як орган, який може нести відповідальність за політичну ситуацію в країні. З іншого боку, посилаючись на вступ в силу політичної реформи, депутати продовжують у всьому звинувачувати виконавчу владу.

Корені політичної безвідповідальності, безперечно, криються в сформованій політичній системі. В розвинутих системах політична відповідальність певної сили перед виборцями є настільки високою, що партії вдаються до дострокових виборів з метою з’ясування своєї підтримки. В Україні ж політичні сили не несуть відповідальності ні перед ким. На виборах ніхто не закидає і не нагадує не адекватну поведінку певної сили. Або ж в кращому випадку, партія чи блок знаходять сотні аргументів на свою користь. Таким чином, в Україні стоїть необхідність формування іншого типу політичної відповідальності. Як приклад, такими типами могли б бути конституційна або взаємоінституційна відповідальність. Конституційна відповідальність передбачає чітке визначення національних інтересів в Конституції та закріплення законодавчих механізмів припинення діяльності політичних сил, інтереси яких суперечать Конституції. До чітко визначених національних інтересів можна віднести інтеграцію в ЄС та НАТО. Що ж до взаємоінституційної відповідальності, то вона передбачає формування більшої залежності між інститутами виконавчої та законодавчої гілок влади. Але не через зливання функцій, а через чітку кооперацію та можливість взаємовпливів на неадекватну поведінку окремих інститутів.

В той час як Президент Ющенко та прем’єр Єхануров намагаються розв’язати економічні проблеми, відсутність чіткої політичної системи служить джерелом основних перешкод та криз в країні. Держава потребує прийняття комплексної стратегії розвитку, яка повинна стосуватися як економіки, так і політики. Кризи, які постійно супроводжують уряди Ющенка, свідчать про те, що перемога на виборах Президента, насправді, була початком затяжної війни.

Віктор Андрусів


Создан 12 янв 2006



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником