Хто такий Дмитро Донцов?

 

Хто такий Дмитро Донцов?




НЕВТОМНИЙ СУРМАЧ ВОЛІ
Дмитро Іванович Донцов на­родився 30 (17 за старим стилем) серпня 1883 ро­ку в степовій Україні, у місті Мелітополі, що на Запоріжжі. Предки його, як згадував сам Донцов, походять із Слобідщини, а саме з Вороніжчини.
Здібний з народження, юний Дмитро цікавиться історією рід­ного краю, з захопленням слу­хає розповіді дідів про героїчні часи козаччини. Вступивши до Петербурзького університету, на­вчається до 1907 року на прав­ничому факультеті. Після двох арештів за революційну діяль­ність емігрує за кордон, закін­чує у Відні студії і одержує ступінь доктора права. І за кор­доном Донцов не полишає полі­тичної діяльності. Талановитий публіцист, він друкується в ча­сописах “Украинская жизнь” (виходив у Москві під редакцією Симона Петлюри), «Дзвін», «Слово», «Діло» та ін.
Влітку 1913 передвоєнного ро­ку на II Всеукраїнському Конгресі студентів у Львові Донцов виступив із знаменитою промовою-рефератом «Сучасне політичне положення нації і наші завдання», в якій писав, що в наступній війні Україна, щоб стати вільною, повинна виступити проти Росії, але ніколи - з нею! Українці зі зброєю в руках мусять здобути Українську Державу. Ця прог­рамова доповідь, цей маніфест був повністю підтриманий делегатами Конгресу. Стоячи, з захоп­ленням аплодував Донцову де­легат Конгресу юний Євген Ко­новалець - майбутній творець і Провідник ОУН.
Промова викликала панічний страх і шалену лють у ворогів України. Не обійшли її своєю увагою і член Державної Думи в Росії П. Мілюков, і «вождь світового пролетаріату» Ленін. Саме тоді в Києві вийшла друком книга Донцова «Модерне москвофільство», в якій він різко викриває писак-підлабузників, котрі орієнтувалися на «демоліберальну» Росію. Під час першої світової війни Донцов пише низку праць, як-от: «Мазепа і мазепинство», «Історія розвитку української державної ідеї», «Похід Карла XII на Україну». «Українська державна думка і Европа» та ін.
Повернувшись із Швейцарії в пробуджену Україну в 1918 році, Д.Донцов продовжує бурх­ливу революційно-націоналістичну діяльність. Він пише публіцисти­чні твори, виступає з політич­ними доповідями на актуальні теми на численних зібраннях української молоді, працює в уряді гетьмана Павла Скоропадського на посаді директора Українського Телеграфного Агентства.
У 1921 р. виходить друком праця «Підстави нашої політи­ки», в якій Донцов протиставляє російський світ європейському, Азію — Окцидентові, докладно обґрунтувавши причини цього антагонізму. Твір був на часі і викликав широкий резонанс, знайшовши як палких прихиль­ників, так і відвертих против­ників.
1922 року виходить в світ літе­ратурна розвідка «Поетка українського ресорджименту» (про Лесю Українку, творчістю якої захоплювався).
Розуміючи крайню необхідність вироблення нової українсь­кої ідеології - Великої Україн­ської Ідеї, «яскравої, виключної, всеобіймаючої», д-р Донцов повністю присвячує себе нелегкій справі, засновує газету «Загра­ва», а з 1922 р. у Львові під редакцією Д.Донцова виходить «Літературно-Науковий Вісник» («ЛНВ»), з 1933р. «Вістник», навколо якого згуртовую­ться молоді націоналістичні си­ли. Поетів, письменників та науковців, які були постійними дописувачами та авторами часопису, назвали «вістниківцями». До них відносимо Євгена Маланюка, Олену Телігу, Юрія Липу, Оле­га Ольжича, Юрія Клена та ба­гатьох інших.
«Націоналізм» (1926 р.) Д.До­нцова - фундаментальна пра­ця, яка стала в певній мірі євангелієм для молодого покоління українських патріотів. Саме з ідей «Націоналізму» зродились легендарні чини членів УВО, ОУН, УПА. В цій ґрунтовній роботі Донцов рішуче засу­джує гнилий демосоціялізм «драгоманівців», «провансальців». Аналізуючи причини поразки на­ших визвольних змагань, викри­ває демобілізуюче, роззброююче базікання «друзів народу» про «любов до братів-слов'ян», про «всепланетний рай», «демократію-соціялізм», піддає їх нищівній аргументованій критиці. Донцов апелює до Шевченка, до Лесі Українки, до М. Міхновського. В часах князівської доби, в славній козач­чині шукає той тип борця-лицаря, тип володаря-провідника, якого так не вистачало тоді і ще більше не вистачає зараз.
Обґрунтовуючи свої тези, він наводить незаперечні факти, цитує філософські та літературні твори, наводить приклади з вітчизняної та світової історії.
«Націоналізм» пробудив і кинув до святого бою за Україну легіони незламних лицарів, які рясно скропили кров'ю україн­ську землю, «опаливши вогнем фанатичного прив'язання до неї». «Тільки плекання цілком ново­го духу порятує нас», - не стомлювався повторювати автор. Дoнцовський чинний націона­лізм захопив гарячі серця гали­цької молоді, підпорядкував її Ідеї Нації. Донцов став для неї незаперечним авторитетом, хоч як не намагалися демосоціалісти та комуністи його спаплюжити, применшити його значення, прос­то замовчати, заховати - нічого в них не вийшло і до цього часу.
«України ще немає, але ми мо­жемо створити її в нашій душі», - писав він, і ця Україна поста­вала в душах молодих україн­ських борців. Україна героїчна, Україна, яка творить себе і світ, а не є продуктом творення «си­льних світу сього». «Здобудеш Українську Державу або згинеш у боротьбі за неї» - ось кредо послідовників Донцова, зміст їх життя.
Майстер слова, блискучий публіцист, Д.Донцов дав нам твір, значення якого переоцінити неможливо. Його слово гостре, мова лако­нічна, означення влучні й чіткі. І цим він страшний для ворогів України. «Націоналізм» перевидавався декілька разів на чужині, а нещодавно пере­виданий видавництвом “Кальварія” в Україні. Актуальність твору і на сьогодні величезна, він кличе до боротьби.
У наступних працях на сто­рінках «ЛНВ» і «Вістника» Донцов продовжує розробляти ідеологію українського націоналізму, друкує численні гострі статті.
У 1939 р. Д.Донцова заареш­товують і відправляють до по­льської тюрми в Березі Картузькій «за протипольську діяльність». Там він і перебуває до початку II світової війни, про неминучість якої попереджав, наближення якої відчував.
З початком німецької агресії Донцов переїздить до Бухареста, де редагує журнал «Батава» (1940-1941). Переслідува­ний гестапо, змушений часто мі­няти місце проживання: Берлін, Краків Прага... Саме в Празі він пише «Дух нашої давнини» (1944).
По закінченні війни з великими труднощами дістається Д.Дон­цов до Парижа, але й там було небезпечно. В 1946 році від'їз­дить до Лондона, редагує там газету «Український клич». Потім переїздить до США, Канади, де й залишається.
За кордоном перевидають його попередні праці, а також з'являється низ­ка нових творів та збірок, як-от: «Хрестом і Мечем», «За який про­від?», «Росія чи Европа», «Рік 1918. Київ», «Кардинал Мерсіє – слуга Бога і нації», «Незримі скрижалі «Кобзаря», «Клич доби», «Московська отру­та», «Дві літератури нашої до­би». «Правда прадідів великих», «Туга за героїчним», «За яку революцію», «Заповіт Шевчен­ка» та багато інших. Також друкуються статті Донцова в популярних часописах «Шлях перемоги», «Гомін України», «Визвольний шлях», „Вісник ООЧСУ”, «Америка» тощо.
Помер д-р Донцов 30 березня 1973 року в Канаді. Похований в Америці на українському кладовищі в Бавнд-Брук. До кінця життя свого свято ві­рив у день постання Самостійної Соборної Української Держави.
Донцов повертається в Україну в своїх безсмертних творах: він, «невтомний сурмач волі» і сьогодні в боротьбі. У перших лавах.
Віктор РОГ
http://www.ukrnationalism.org/old/vydano/24.html


Создан 14 июн 2005



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником