Зовнішня політика України: швидкий наступ у кількох напрямках

 

Зовнішня політика України: швидкий наступ у кількох напрямках




22.04.2005

Раніше український політикум являв собою унікальне, феноменальне явище. У якій ще країні можновладці були б настільки хуткі при вирішенні економічних питань, і водночас повільні, наче поранені равлики, у питаннях зовнішньої політики?

А тепер коїться те, про що нас попереджав вельмишановний пан Дмитро Корчинський у своїх сюрреалістичних маніфестах: під тяжкою п’ятою прозахідного курсу влади країна втрачає елемент своєї унікальності. Себто, зовнішня політика різко пожвавилася та збагатилася подіями. Аж страшно.

За останній період таких подій було аж чотири: скасування візиту Юлії Тимошенко до Москви (це якраз той випадок, коли відсутність події сама по собі є подією), візит Віктора Ющенка до Румунії, московський вояж Петра Порошенка та головне – початок інтенсифікованого діалогу Україна-НАТО. Ну і ця поважна купа новин не була б повною без маленького трансатлантичного подаруночку – держсекретар США Кондоліза Райс таки пом’янула Україну незлим тихим словом під час свого візиту до Росії. Слід було б ще згадати рішення парламенту про відправку миротворчого контингенту до Голанських височин, але це ще, все ж, зарано коментувати.

Ну, з візитами до Москви все більш-менш ясно. Юлія Володимирівна демонстративно запізнилася на побачення. Зате вчасно прибула на нього пані Райс. І між іншим помітила: Україні не треба сваритися з Росією на її шляху до ЄС та НАТО. З огляду на те, де, як і коли це було сказано, не викликає сумнівів: ремарка була адресована скоріш Кремлю, ніж Дому з химерами. Кремль, схоже, натяк зрозумів, бо щось досі не чутно очікуваної гарячої реакції певних галасливих кіл російського політикуму на, фактично, початок вступу України в НАТО. Вона, майже безсумнівно, ще буде, але те, що крик «подонкі!» із його політкоретними варіаціями ще не пролунав, свідчить про певну невпевненість штатних крикунів.

Тим більш, що і можливості так прокричати особливо не було. Бо при усьому бажанні лаятися під час офіційних візитів – значить, ганьбити хазяїна. А такий візит якраз і відбувався. Дуже вчасно, хоч і відносно несподівано, у російській столиці матеріалізувався секретар української Ради нацбезпеки та оборони пан Порошенко. З розмовами на максимально нейтральну тему – щодо заміни міжурядових комісій на комісію вищого рівня Путін-Ющенко. Ані слова про актуальне – НАТО, чи наболіле – бензин. Щоправда, про бензин уточнили в’їдливі журналісти, але і тут Петро Олексійович не розгубився, перевівши стрілки на Юлію Володимирівну – мовляв, це питання урядів. І тут же запевнив, що вона скоро теж прибуде до Москви.

Майже у той же час Борис Тарасюк на самміті Україна-НАТО у Вільнюсі тихо вершив історичну справу. Домовлявся з генсеком Альянсу Яапом де Хооф Схеффером про початок «інтенсифікованого діалогу», що, фактично, є початком процедури вступу у Альянс. Як справжній розвідник – мовою аналогій і метафор, здебільшого автомобільного характеру. І домовився. Інтенсифікований діалог розпочався - наш автомобіль обережно рушив на Захід, розраховуючи на натівські автозаправки на шляху (з власним бензином, у нас, як відомо, проблеми). А зміни до військової доктрини України президент Віктор Ющенко, виявляється, вже утвердив. Так що ніщо нічому не суперечить. Вовки ситі, вівці цілі… а де, до речі, Віктор Андрійович?

Віктор Андрійович того часу гостював із візитом у Румунії. Зачитував у місцевому парламенті промову. Дуже схожу на його попередні промови у Європарламенті та Конгресі США, але з адаптацією під місцеві реалії. І розмовляв із тамошніми можновладцями.

Візит цей набагато важливіший, ніж здається на перший погляд. Адже за кількістю спірних питань міждержавні стосунки України з Румунією поступаються хіба що стосункам із Росією. Тут вам і делімітація кордонів, якої ми вже сто років чекаємо – не дочекаємося. І гирло Дунаю, і острів Зміїний, і контрабанда на кордоні, і історично зумовлена взаємна любов між нашими двома народами. А оскільки Румунія у будь-якому випадку вступає у ЄС раніше за наш теоретично можливий вступ – ці питання краще вирішувати швидко. Поки ми не опинилися в ситуації, у якій зараз опинилися турки. Їм для вступу до ЄС треба домовитися та досягти примирення з греками. Хоча б у питанні статусу Кіпру. А оскільки греки і турки історично не звикли до компромісів, а греки вже в ЄС, туркам може довестися багато у чому поступитися. Якщо ж діюча українська влада не пришвидшить вирішення спірних питань щодо кордонів із Румунією – поступатися може довестися Україні. І у Домі з химерами це добре розуміють.

А оскільки ані Віктор Ющенко, ані його румунський колега Траян Басеску ще не забули, як перемагали під помаранчевими прапорами із лозунгом «Так!», зараз якраз слушний момент. І, за словами українського президента, йому вдалося ним скористатися та досягти домовленостей з багатьох спірних прикордонних питань. До того ж пан Басеску вслід за паном Кваснєвським погодився взяти участь у майбутньому самміті ГУУАМ, що є знаком, що відносини між Україною і Румунією нарешті виходять зі стану взаємної незацікавленості при взаємній ж нелюбові. Це вигідно для обох сторін, особливо в контексті їх майбутньої євроінтеграції. А також про можливе зростання ролі ГУУАМ, що явно входить до ще одного зовнішньополітичного плану секретаріату Віктора Ющенка.
Що ж ми маємо у сумі?

Майже одночасно представники нової влади – а точніше, блоку Наша Україна виконали три досить важкі завдання. При цьому пан Порошенко, на долю якого випало найбільш легке та найменш важливе з них, елегантно скористався випадком задля зайвого «підколу» пані Тимошенко. Все більш чітко прослідковується поділ влади на зовнішньо та внутрішньо орієнтованих політиків. Причому президент явно потрапляє до першої категорії, а прем’єр – до другої. Віктор Андрійович Ющенко, фактично, взяв на себе головним чином представницькі і дипломатичні функції, що видно навіть по його діям всередині країни – зокрема, поїздках по регіонах. Тут він майстер, так що у виконанні цих функцій проблем нема. Хоча і його рейтинг вони, можливо, і не так збільшують – наш народ набагато більше цікавиться внутрішньою політикою. От наприклад, м’ясом та бензином. Тим часом більша частина Кабміна занята внутрішнім господарюванням – от, наприклад, забезпеченням населення цими самими стратегічними ресурсами. Поки що, як бачимо, у семи няньок дитя без догляду. На додачу у коментарях урядовців до Нацбанку з приводу останнього скачка курсу гривні взагалі відлунням звучав зойк «Ви там що, подуріли?!» Міністр економіки Сергій Терьохін навіть не приховував, що для нього дії Нацбанку стали не меншим сюрпризом, ніж для простих громадян, і що він теж ці дії, м’яко кажучи, не схвалює. А у той же час прем’єр із посмішкою розповідала, що це насправді дуже корисно. З огляду на такі авантюри у безпосередній зоні дії уряду, ситуація у внутрішній політиці, як і професійність тих кадрів влади, викликає деякі сумніви – особливо у порівнянні із зовнішньополітичними здобутками.

І все ще досі залишається темною конячкою справжня роль, що відведена секретарю Ради нацбезпеки. Зараз він, фактично, виконує функції, подібні до функцій віце-президента у країнах, де є такий інститут. Принаймні, твердження пані Тимошенко про те, що «секретар є лише секретарем» пан Порошенко вже спростував останнім візитом. Скоріш за все, такі функції – представника президента там, куди останній просто не встигає чи не може їхати, а також функції гирі для врівноваження уряду – збережуться за ним і надалі. Чи долучаться до них принципово нові – покаже час.
А тим часом ми можемо порадіти, що перший принциповий крок у зовнішній політиці, який ми все ніяк не могли зробити вже років з десять, вже зроблено. На черзі інші.

Віктор Трегубов


Создан 22 апр 2005



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником