Василь Кук — жива легенда визвольної боротьби.

 

Василь Кук — жива легенда визвольної боротьби.




Василь Кук — жива легенда визвольної боротьби. Маючи поважний вік —92 р., він продовжує працювати над написанням спогадів. Користується Інтернетом, читає без окулярів. Знає хто така Оксана Забужко і Юрко Андрухович. Знає і про музичні гурти Кому вниз і Тартак. Політика? Про неї знає більше, ніж показують в новинах. Та найголовніше — має добре здоров’я. І все це не зважаючи на три десятки років повстанської діяльності.

У 15 років Василь стає членом юнацтва ОУН. Причиною такого кроку стало бажання бачити свою країну незалежною. Саме про Незалежність, як основу українського світогляду, української ідеї, про оцінку періоду відродження української державності та про нові виклики для Україні ми говорили із паном Василем.

— Що для Вас особисто значить бути незалежним?
— Означає мати гідність і честь бути людиною, бути українцем, врешті-решт, бути українським націоналістом. Українець тоді незалежний, коли він самодостатній культурно. Йому не треба пояснювати, чому він має триматися свого.

— Наскільки відповідає Україна сьогоднішня ідеалу Незалежності?
— То від нас залежить. Точніше від вас, молоді. Залежить від вашої конкретної роботи. Буде така Україна., які ви є. Нам ніхто Незалежності не дасть — ні Америка, ні Росія. Тільки українці її можуть взяти і захищати. І ту Незалежність треба розбудувати в політиці, економіці, мистецтві. А зараз її будує не відомо хто. Головне робити своє, а не говорити красномовно. Інтереси України відстоювати можна тільки справами. Тільки так можна розвиватися.
Ми були молодими і здобували Україну кров’ю, тепер же молодь нехай прикладе всі свої сили для її побудови.
— Як бути із регіонами, для яких українське в принципі є чужим?
— Щоб відповісти на це питання, треба розуміти дві речі. Перше. Те, що значна частина української території була навмисне русифікована. Велася відповідна шкільна політики, велася і політика переселювання. Окрім того нав’язувалися ненависницькі щодо української культури політичні стереотипи. Друге. Коли ми говоримо про такі регіони, то ми маємо на увазі території із поширенням світогляду, який загрожує політичній стабільності України, про політичну практику на його основі. Приклад тому Сєвєродонецьк.
А тепер що робити. Перше, мають бути засуджені політики, які закликали до сепаратизму. Якщо цього не буде, то й не буде прикладу для інших такого не робити. І для Москви це буде стимулом продовжувати свою підривну роботу.
Друге. На цих територіях мають нормально працювати спеціальні служби, на відповідальності яких лежить захист державної незалежності. Шкода, якщо наша СБУ вже не наша.
Третє. Держава має розробити спеціальну програму для інтеграції цих регіонів в систему української культури, державницьких цінностей. Тільки єдина, соборна Україна може збудувати гідне життя для кожного. Коли ж непорозуміння вийдуть на перший план, то свободи для кожного не буде в силу намагання її обмеження зі сторони інших.

— А що скажете про Ющенка?
— Перше. Ющенко в принципі — це крок вперед. Ющенко як Президент України — це питання майбутнього. Пройде час, скажемо. Хоча за такий маленький строк йому, особливо на міжнародній арені, вдалося більше, ніж Кучмі за всі роки його правління. Однак такі успіхи стали можливим за рахунок популярності “помаранчевої революції”. Результати саме внутрішньої політики покажуть чи є Ющенко справді достойною людиною. Однак під цим я розумію не тільки рівень соціальних виплат, а й увагу до націєтворення. Ющенко як Президент цьому може посприяти. Можна почати з суду над сепаратистами, наведенням порядку в освіті тощо.

— Перемога Ющенка на виборах чітко визначила зовнішньо політичні пріоритети України — в ЄС та НАТО. Однак багато хто не погоджується із цим, закликаючи до “більш тісної співпраці з Росією”. Як бути з возом, який тягнуть у протилежні боки? В яку сторону, на Вашу думку, краще їхати?
— Знаєте, Ви задаєте питання для України, як на мене, штучне. Громадській думці України дилема.
Схід-Захід нав’язана. Ми не стоїмо ні перед яким вибором у тому розумінні, що тільки сильний може бути союзником. Вибір наш один, говорячи в руслі нашої теми, — бути незалежним. Що в даному випадку значить мати не просто право голосу, яке є формально у всіх, навіть в державах з площею в декілька квадратних кілометрів, а підкріпити його сильною економікою, культурою, ядерною зброєю, якщо хочете. Тільки така Україна, регіональний лідер, може вступати до будь-якого об’єднання.
Якщо ми будемо слабкими, то ще довго про це сперечатимемося. Наші інтереси підкажуть наш вибір.
Тепер про ЄС і про Росію. Ні ті, ні ті нам нічого не зобов’язані. Раніше про все турбувалися у Москві. Що з того вийшло — нічого доброго. Не хотілося б, щоб тепер піклувалися про нас у Брюсселі. Сильні, бо самостійні: самі знають що до чого.
Сьогодні світ так організовується, що ніхто ізольовано не живе. Європейська спілка, організована з незалежних націй, за якими визнається їхня культурна самобутність, для України з її кризою ідентичності, національної самосвідомості підходить більше, ніж Росія з її імперськістю. І це не якась там собі риторика українських правих, а дійсний стан речей. Подивіться, наприклад, на книжковий ринок. Найголовніше не інтеграція кудись, а мати свою душу, мати те, з чим можна порівняти запропоноване: добре воно чи погане. У цьому і є відповідь на всі подібні питання.
Українська держава повинна мати програму з подолання розбіжностей, що існують в деяких регіонах. Це щось на кшталт офіційної ідеології. Тепер до цього ставляться погано. Ще пам’ятаються часи радянської заідеологізованості. Але без об’єднувального світогляду жити просто не можливо.
— Вас про визнання ОУН-УПА запитували сто разів. Я запитаю сто перший. У чому власне справа?
— Я готовий відповісти й тисячу разів. Скажу коротко. Як для українців цінна Незалежність, про яку ми говоримо, то вони мають вшанувати тих, хто за неї воював.
— Чи можливе примирення між воїнами ОУН-УПА та радянськими солдатами?
— Можливе. Тільки за умови, що вони визнають української цінності. Як ні, то ніяких кроків назустріч тим, хто давив Україну, ми робити не будемо. З деякими ветеранськими організаціями, як-от Юхновського, ми порозумілися. А з деякими, які ведуть систематичну пропаганду проти нас, порозуміння в принципі бути не може. Це я про організацію Герасимова.
— Кучма Вам пропонував нагороду. Чому Ви відмовився?
— Кучма не пропонував. То деякі організації пропонували Кучмі. Але яка нагорода, коли нема визнання УПА? Нагороду “Герой Союзу” переробили на “Герой України”. Такої медалі я не хочу. Та й справа не в медалях і нагородах. Справа у змісті. Як він буде українським, тоді можна і нагороджувати. Ми, упівці, не просто воююча сторона у Другій світовій, а борці за визволення України. Бо боротьба не припинялася, вона продовжувалася до середини 50-х.
— А якщо Ющенко запропонує?
— Я ж казав. Буде український зміст, буде шана, будемо говорити. Як ні, то й ні. Та й справа не в мені, а в сотнях тисяч людей. Народ нас вже давно визнав, а політики роблять політику.
— Декілька історичних питань. Діяльність УПА для українців і по сьогодні залишається маловідомою. Проти кого вона воювала?
— Про це можна говорити довго, якщо в подробицях. Однак скажу коротко, аби Ви не писали нової книги з історії УПА. Воювала УПА проти польських колоністів та їх збройного формування АК (Армія Крайова). Воювали проти радянських партизан і внутрішніх військ НКВС. До речі, поляки були за одне з комуністами проти українців. Вони спалювали наші села. Воювали проти німців.
Преса та деякі політики часто спекулюють на тому, що “УПА — союзники нацистів і тому подібне”.
Нашими союзниками були поневолені народи: грузини, білоруси, литовці та інші. Німці не могли бути в принципі союзниками УПА. Я вже казав. Щоб бути в союзі, треба бути сильним. Гітлер хотів використати нас, ми хотіли використати його протиріччя із комуністами. Після проголошення Акту про відродження Української держави 30 червня 1941 р. нацисти весь актив ув’язнили, в тому числі Бандеру і Стецька. Бандера посадили в Заксенхаузен. Німці також вбили Дмитра Мирона, крайового провідника ОУН на східно-українських землях в 1942 р. То про який союз може іти мова? Були політичні контакти, але вони відразу розірвалися після арешту Бандери. Так питання ставлять антиукраїнські сили, які подають історію України в пропагандивній інтерпретації. Така бачення — очевидна брехня. Як Ви можете на неї відповісти? Хіба що зламати носа та й все.

— Що було на Волині і чому поляки так побиваються?
— Вони не так за загиблими плачуть, як за самою Волинню. На цій українській землі політична активність була менша, ніж на Галичині. Тому польські колоністи були надзвичайно наглими.
— Як Ви сьогодні дивитеся на співпрацю України з Росією та Польщею?
— Часи боротьби минули. Вони навчили нас, що якщо ми не матимемо своєї думки, підкріпленої силою, то нас не почують. Польща тепер союзник Україні. Але про історію треба пам’ятати. Росія — питання складніше. Їхній вплив в Україні залишився величезним. Ми маємо з цим деякі проблеми. Але ж не Росія в цьому винна. Сьогодні треба їх вирішувати, а не кричати “москалі” чи ще щось.

І на завершення. Якою повинна бути політика українських націоналістів сьогодні?
Ситуація нині є дуже важка. Формою поневолення тепер є не пряма окупація чи введення військ, а є окупація економічна, інформаційна, ідейна. Формально є державність, а фактично ми не можемо нічого вирішувати. Українська держава має сповнитися українським змістом. Я маю на увазі те, що держава повинна вміти себе захищати у всіх сферах. Тому саме так налаштовані люди мають іти і брати владу на місцях: по селах, містах, у Верховній Раді. Президент має теж бути націоналістом.

Розмовляв Ноєвий Юра


Создан 22 апр 2005



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником